Главная написать админу

Интересное

Досократівська філософія.

3-03-2010, 13:05
Досократівська філософія.


У досократівський період включають: іонійську (мілетці, Геракліт), італійську філософію (піфагорійці, елеати, Емпедокл), вчення Левкіппа – Демокріта, софістів.
Іонійська філософія, не дивлячись на міфологічну образність, елементи антропоморфізму, іносказання, вже у визначеному ступені є системною, раціональною, понятійною, оскільки її основні творці прагнули зрозуміти той чи інший першопочаток як субстанцію (те, що покладено в основу всього сущого), “архе”. Перші давньогрецькі філософи були натурфілософами (точніше фізиками) та визначали початок стихійно-матеріалістично: як воду (Фалес), апейрон (Анаксімадр), повітря (Анаксімен), вогонь (Геракліт).Висуваються й діалектичні ідеї (Геракліт) про мінливість світу (“все тече”), тотожність протилежностей та їх боротьбу, як головний закон всесвіту. Геракліт (544-483 до н. е.) вже розділяє почуттєве та раціональне пізнання, говорить про його складність та що “багатознання розуму не навчить”.
Піфагорійці (Філлолай, Алкмеон, Архіт Тарентський та ін.).пов’язали філософію з математикою, поставили питання про числову структуру всесвіту. Основою всього сущого, за їх думкою, є число, воно наймудріше і володіє всіма речами, у тому числі і духовними. Природа, космос створились із з’єднання безмежного (тілесний простір) та межі (число). Всесвіт – організований числом простір.
Елеати (Ксенофан, Парменід, Зенон) розвивають понятійний апарат, особливо по відношенню до субстанції. У іонійців вона фізична, у піфагорійців математична, у елеатів філософічна, бо субстанція – буття!
Парменід (540-480 до н. е.) вперше ставить проблему буття та мислення, буття та небуття та доказово її розв’язує. Мислення і буття за його думкою це одне й те саме; небуття не існує, а буття єдине, нероздільне, нерухоме, у протилежність різноманітності та подільності чуттєвого світу. Парменід вважає, що істина, суще можуть бути розкриті тільки за допомогою мислення. Чуттєве сприйняття породжує тільки судження. Зенон Елейський (490-438 до н. е.) за допомогою апорій (“діхотомія”, “Ахіллес та черепаха”, “Орела”) обгрунтовує парменідівське незмінне, непорушне буття і тим самим стоїть у витоків суб’єктивної діалектики.
Демокріт (460-371 до н. е.) – вершина античного матеріалізму, створює вчення, що синтезує ідеї попередніх філософів. Він виділяє два початки – атоми (буття) та порожність (небуття). Атоми є нероздільні, міцні, вічні та незмінні, у той час як речі є приходячими та мінливими. Демокріт розглядає проблему причинності, правда, відкидає випадковість, зводить причинність до необхідності.
Софісти (ІІ половина V ст. до н. е.) увійшли в історію як мудреці, яких не цікавила істина, а тільки перемога у суперечках, де вони могли довести будь-що. Софісти (Протагор, Горгій, Гіппій, Продік) поставили гносеологічну проблему про відношення думки до оточуючого світу, про пізнаваність світу, але центральною проблемою стала проблема людини, суспільства.


Добавление комментария

Ваше Имя:

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера