Главная написать админу

Интересное

Філософія неотомізму, тейярдизму.

3-03-2010, 13:29
Філософія неотомізму, тейярдизму.

Релігійна філософія, зазнавши чергових втрат у XVII – XVIII ст., у сучасних умовах знову посилює свій вплив. Релігійна філософія містить у собі такі філософські школи, як неотомізм, християнський еволюціонізм, або тейярдизм (П’єр Тейяр де Шарден (1881-1955)), персоналізм, неоавгустінізм.
Неотомізи (новий томізм) являє собою відроджений енциклікою Папи Римського Лева ХІІ у 1879 році, томізм Аквіната, оголошений офіційною філософією Ватикану. Модернізація томізму ведеться екзегетичним методом (через розбір, пояснення, тлумачення текстів), що зближує неотомізм з екзистенціалізмом та позитивізмом та дозволяє трактувати його як сучасну філософську течію, не дивлячись на традиціоналізм.
Починаючи з ХХ ст. неотомізм стає на Заході одним з найбільш значущих напрямків сучасної філософії. Не дивлячись на те, що неотомізм особливо розповсюджений у Франції та Бельгії, однак має своїх представників майже у всіх західноєвропейських країнах. У католицьких університетах Франції, Бельгії, Італії, Польщі розробляються теоретичне підґрунтя неотомізму. Найбільш відомими представниками сучасного неотомізму є Жак Мартен (1882-1973), Етвен Анрі Жильсон (1884-1978), Герман Веттер (н. 1911 р.), Юзеф Марія Бохенський (н. 1902 р.) та ін.
Центральна проблема неотомізму – теоцентризм, тобто вчення про Бога, як досконале буття, абсолютну реальність, причому використовуються п’ять доказів буття Бога (Ф.Аквинський).
Найважливішим принципом неотомізму є постулат гармонічної єдності віри та знання, які не виключають, а за правильного використання доповнюють один одного. Це два шляхи пізнання. Джерело віри – божественне одкровення, яке дає абсолютні істини (вище знання).
Розум дає нижче знання, яке повинне контролюватися вірою. Тут вже примат віри над знанням, причому сучасний неотомізм використовує наукову термінологію, не заперечує дарвінізму і т. д. Таким чином, мова йде про синтез науки, релігії, теології, але за визначаючого впливі теології.
Важливими є у неотомізмі соціально-етичні, антропологічні проблеми, де здійснюється пошук людиною себе, свого “Я”, своєї неповторної духовності, “євангелізації душі”, у кінцевому підсумку – служіння Богу.
Родоначальником християнського еволюціонізму (тейярдизму) є П’єр Тейяр де Шарден (1881-1955) – французький католицький мислитель (член ордена єзуїтів у 14 років) і разом з тим вчений – природознавець (палеонтолог, археолог – один з відкривачів синантропа, біолог), що стоїть на позиціях об’єктивного ідеалізму. В силу того, що ідеї і вчення П.Тейяра протистояли ортодоксальним томістським уявленням про світ та людину, Ватикан, спеціальною енциклікою заборонив йому займатися викладацькою діяльністю і видавати свої філософсько-теологічні твори. Лише після смерті мислителя, починаючи з 1960-х років, коли погляди П.Тейяра починають розповсюджуватись у Європі та на Заході в цілому, Ватикан знімає заборону на його публікації (з’являються найбільш значущі праці: “Феномен християнства” (1938-1940), “Феномен людини” (1938-1940), “Божественне середовище” (1926-1927) та ін.; почалась публікація зібрання творів). Сучасні теологи на Заході назвали П.Тейяра де Шардена “Фомою Аквінським ХХ століття”.
П.Тейяр прагнув до корінного перегляду християнського світорозуміння, шляхом внесення у нього ідей еволюціонізму, руху, розвитку. Своє кредо він формулює так: “щоб існувати та розвиватися, християнські погляди потребують атмосфери простору та комунікації. Чим більше буде світ, чим органічніше його внутрішні зв’язки, тим переможніше перспективи втілення. Це і починають (...) відкривати для себе віруючі. Християнин, у якийсь момент наляканий еволюцією, тепер бачить, що вона дає йому просто великий засіб більше відчувати Бога та віддаватися йому”.
Отже, П.Тейяр виходить з визнання факту еволюції всього існуючого. Але в нього, як у католицького мислителя еволюціонізм набуває форми преформізму, передбаченості, конвергенції духу, закладеного у всіх елементах природи, від “точки Альфа”, до Бога – “точки Омега”. Світ (“космогенез”), як результат “христогенезу” (тобто світ пов’язаний з Богом), починає розвиватися (від простого до складного, від нижчого до вищого – ось він еволюціонізм!) і у цьому процесі проходить кілька критичних точок (етапів): етап неорганічної природи (“переджиття”), етап органічної матерії (“життя”), етап духовного світу (“думка”, “ноосфера”) та етап наджиття (Бог, “точка Омега” - повернення до “христогенезу”). Особливе значення П.Тейяр надає третьому етапу еволюції, який пов’язаний із становленням та розвитком людства та його всесвітнім духовним (“мислячим”) пластом – ноосферою. У нього ноосфера (“сфера розуму”) являє собою сукупність індивідуальних свідомостей, що покривають планету Земля, але відірваних від своєї матеріальної основи – людства та біосфери. У ноосфері розквітають, думка, особистість, єдність індивідуальностей. Але цим розгортання ноосфери не завершується. На неї чекає новий етап еволюції через участь та зусилля людства. Ноосфера об’єднує мислячі частки світу у надсвідомості та під впливом христогенезу спрямовується (у вигляді потоку) до “точки Омега” – до “точки” злиття з Богом. Отже, еволюційна концепція П.Тейяра має фіналістичний характер: христогенез, породжуючи світ та відпускаючи його у еволюційний стан, через всезагальну одухотворенність матерії (своєрідна форма пантеїзму) та через поступовий прояв, а потім, активність та превалювання психічного (духовного) початку у всьому над матеріальним початком (особливо з появою людини та людства – провісників ноосфери), розгортає його (світ – точніше, духовну оболонку світу) до христогенезу. Фінал – “наджиття” того, що залишилось від світу (матеріального та духовного). Ідея “наджиття” – це соціальний ідеал П.Тейяра. Як релігійний оптиміст та релігійний гуманіст П.Тейяр виходить з того, що соціальний та моральний прогрес у світі виражається (під впливом христогенезу) у інтеграції всіх “елементів світу” в єдиному цілому через двигун еволюції суспільства, “кров’ю” якого виступає любов, що проходить три фази (любов вибіркову (інтимні відносини), любов суспільну (любов до ближнього та до всіх разом узятих) та любов як принцип відношення людини до Бога). В кінцевій фазі любов втілюється у синтезі особистості, всезагальності (ноосфера) та абсолюті (Бозі). Саме любов буде сприяти виникненню загальнолюдської культури, техніки, науки, моралі, релігії (зрозуміло, християно-католицької). Еволюціонізм, за П.Тейяром, буде сприяти соціальній конвергенції (поки ще взаємовиключних течій, таких як: християнство, буржуазної демократії, східної містики, комунізму та фашизму), а від неї до соціальної уніфікації, зі зняттям незчисленних політичних, національних, інтелектуальних, мовних та інших бар’єрів. У кінцевому рахунку, з утворенням “дерева духу”, історія суспільства (згідно з її есхатологічним баченням П.Тейяром) через етап “ноосфери” та етап у “наджитті” завершується у “точці Омега”. Такий фіналізм (з кінцевою долею світу та людини) не протирічить релігійному оптимізму та повністю влаштовує християнських богословів. Невипадково сучасні теологи на Заході називають П.Тейяра де Шардена “Фомою Аквінським ХХ століття” та використовують його праці для примирення науки з релігією, для пояснення глобальних проблем, що склалися нині.


Добавление комментария

Ваше Имя:

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

ryo.pp.ua - Розважальний портал
© 2009 - 2012 Находка для студента.