Главная написать админу

Интересное

ФРАНЦІЯ В IX-XI вв.

29-03-2010, 23:46
ФРАНЦІЯ В IX-XI вв.

Початковий етап формування Французького королівства

Після розпаду Каролингской імперії в 843 г. східна границя Франції, що відокремлювала її від Німеччини й Італії, по Мерсенскому договору 870 г. пройшла головним чином по більших ріках: по нижньому плину Маасу, по Мозелю й Роні. Під владою останніх Каролингов у Франції залишилися Нейстрия й північно-західна частина колишньої Бургундії — герцогство Бургундія. Королівство Бургундія (Арелат) і Аквитания, об'єднані в 933 г., знову стали фактично незалежними.
В X в. міжусобні війни між німецькими й французькими Каролингами велися майже безупинно. Багато нещасть принесли постійні набіги норманнов. У запеклій боротьбі з ними на перший план — на противагу ослабілим, що й втратили майже всі свої маєтку Каролингам — висунулися багаті й впливові графи Паризькі. Вони успішно захистили від страшного ворога свої міста — Париж і Орлеан — і відстояли Центральну й Південну Нейст-Рию, але область на захід^-заходові-заходу-північно-заході, що примикала до устя Сени, довелося на початку X в. поступитися норманнам, що заснували тут герцогство Нормандію. Протягом X в. ішла боротьба за корону між графами Паризькими (Робертинами) і останніми Каролингами. Нарешті в 987 г. найбільші світські й духовні феодали обрали королем Робертина Гуго Капета, і з тих пор до кінця XVIII в. французька корона залишалася за нащадками Капетингов.
В X в. у Французькім королівстві завершилися соціально-економічні процеси, приведшие до встановлення феодальних відносин, і закінчився тривалий процес злиття різнорідних етнічних елементів. На основі галло-римської народностей, що змішався з германцями, зложилися нові, родинні один одному феодальні народностей зі своїми мовами й територіями: северофранцузская й провансальська. Границя між ними проходила трохи південніше плину ріки Луари. Ці народності з'явилися ядром майбутньої французької націй.
В X в. країна знайшла своє теперішнє ім'я. Вона стала називатися не Галлією або Западно-Франкским королівством, а Францією ( по найменуванню області навколо Парижа — Иль-Де-Франс).
На території, зайнятий северофранцузской народностями, утворювалося кілька великих феодальних володінь. Майже все узбережжя Ла-Маншу займало герцогство Нормандське. Що заснували його норманны швидко сприйняли мова северофранцузской народності й французькі феодальні установи. Протягом X і початку XI в. нормандські герцоги розширили свої володіння по узбережжю Ла-Маншу до Бретані на заході й майже до Соммы на сході, підкоривши собі також графство Мэн.
По середньому й нижньому плину Луари були розташовані графства Блуа, Турень і Анжу; трохи південніше Луари — Пуату. Землі Капетингов (королівський домен) зосереджувалися навколо Парижа й Орлеана. На схід від них лежало графство Шампань, на південний схід — герцогство Бургундське.
На крайньому північно-заході перебувала Бретань із кельтським населенням, на крайньому північний сході — графство Фландрское, у північній частині якого жили фламандці. Мова северофранцузской народності був розповсюджений лише в південній частині графства; у північній же говорили на германському прислівнику.
На території провансальської народностей — між графством Пуату й Гаронною — перебувало герцогство Аквитания, між Гаронною й Піренеями — герцогство Гасконское, на схід від нього — графство Тулузское. Центральний гірський масив між графством Ту-Лузским і герцогством Бургундським був зайнятий графством Овернь. До складу Французького королівства входило також графство Барселонськ, що виділилося в IX в. з так званої Іспанської марки.
Найбільші феодали — герцоги й графи — були майже незалежні, хоча й уважалися васалами короля, що стояв на чолі феодальної ієрархії.
Наявність у Франції двох хоча й родинних по мові народностей збільшувало феодальну роздробленість. Південні області аж до XIII в. лише номінально значилися в складі держави. Король був верховним сюзереном (главою феодальної ієрархії) головним чином на території северофранцузской народності.
Важливе значення для історії Франції мало розташування королівського домена в дуже родючих областях навколо важливих у стратегічнім відношенні пунктів — Парижа й Орлеана, що панували як над середніми плинами двох найбільших рік — Сени й Луари, так і над сухопутними дорогами (збереженими від римських часів) з півдня на північ.
Перші королі з будинку Капетингов мало чому відрізнялися від великих феодалів. Вони не мали постійного місцеперебування, переїжджали зі своєю свитою з одного маєтку в інше. Навіть у своєму домене королям доводилося боротися з васалами, які, опираючись на свої замки, розбійничали на дорогах. В XI в. Капетинги повільно накопичували земельні володіння, витягаючи доходи головним чином із власних маєтків, тобто від безпосередньої експлуатації залежних і кріпаків.

Положення селянства й селянські повстання

Більша частина французького селянства в X- XI вв. зазнала важкої феодальної експлуатації. Кріпак (серв) перебував в особистій, поземельній і судовій залежності від сеньйора, тобто власника сеньйорії (так звичайно називалося у Франції феодальний маєток), у якій він жив. Як особисто залежний людина серв платив поголовне обкладання (capaticum), так званий шлюбний побір (forismaritagium), якщо він одружувався з вільною особою або із сірчаному інших сеньйорів, посмертний побір, тобто побір зі спадщини (manus mortuus, mortuarium), найчастіше у вигляді кращої голови худоби. Нарешті, із серва сеньйор міг вимагати необмежених повинностей і платежів (довільна талья).
Як спадкоємний власник земельної ділянки селянин зобов'язаний був працювати на сеньйора: відбувати ( як правило, не менш трьох днів у тиждень) польову панщину, виконувати будівельні, транспортні й інші повинності, сплачувати натуральний і грошовий оброки, у ту пору порівняно невеликі. Як залежний у судовім відношенні селянин повинен був вести свої позови й судитися в курії (помісному суді) сеньйора, за що з нього стягувалися судові побори й штрафи. Потім він сплачував сеньйору ринкові, мостові, поромні, дорожні й інші мита й побори. Тому що сеньйор мав монопольне право на млин, пекти й виноградний прес ( так звані баналітети), те селяни зобов'язані були молоти зерно на його млині, пекти хліб у його печі й давити виноград на його пресі, сплачуючи за користування натурою або грішми. Частина селян зберігала особисту волю (вилланы), але при цьому перебувала в поземельній, а іноді й у судовій залежності від феодала.
Остаточне оформлення феодальних відносин супроводжувалося ростом експлуатації. До старих повинностям на користь сеньйора додавалися всі нові й нові. Додаткову плату селяни вносили поміщикові за користування лісами, водами й лугами, що раніше належали селянської громаді, а в X-XI вв. захопленими феодалами. Побори феодалів, що й розоряли господарство постійні феодальні війни робили життя селян украй незабезпеченому. Голодування являли собою звичайне явище, і смертність від голоду була дуже велика. У випадку неврожаю або інших стихійних лих, неминучих при низькій сільськогосподарській техніці того часу, населенню нівідкіля було чекати допомоги.
Селяни всіляко пручалися феодальної експлуатації. В 997 г. повстання охопило Нормандію. Селяни вимагали відновлення своїх колишніх прав на вільне й безплатне користування общинними вгіддями. В 1024 г. спалахнуло селянське повстання в Бретані. Як говорить хроніка, селяни повстали « без вождів і зброї», але зуміли вчинити героїчний опір лицарським загонам. Відстоюючи свої права, селяни діяли звичайно цілими громадами. Громада давала їм, «навіть в умовах найжорстокіших кріпосницьких порядків середньовіччя, локальну згуртованість і засіб опору...».
Селянські повстання жорстоко пригнічувалися, але завзятий опір селян змушував феодалів трохи зменшувати свої апетити. У результаті класової боротьби виникли «звичаї», які до відомого ступеня регулювали відносини в сеньйорії й установлювали більш-менш певний рівень феодальної ренти. Вони надавали селянинові більше часу й можливостей для роботи у своєму особистім господарстві, зміцнювали його права на спадкоємну ділянку і якоюсь мірою обмежували експлуатацію. Таким чином, боротьба селянських мас проти їхніх гнобителів з-діяла розширенню й закріпленню права селянина на його особисте господарство й тим самим створювала умови для більш швидкого розвитку продуктивних сил у феодальнім суспільстві.


Добавление комментария

Ваше Имя:

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

ryo.pp.ua - Розважальний портал
© 2009 - 2012 Находка для студента.