Главная написать админу

Интересное

УГОРЩИНА В XI-XV вв.

30-03-2010, 00:30
УГОРЩИНА В XI-XV вв.

Утвір раннефсодалыюго держави

Угорські племен, що кочували в південноросійських степах, наприкінці IX в., перейшовши Карпати, почали заселяти Середнє Подунавье. Протягом усього X в. угорці освоюють цю територію. Сприятливі умови проживання сприяли їхньому господарському й соціальному прогресу. В X в. вони переходять до осілості й землеробству. У них починають складатися феодальні відносини й утворюється ранньофеодальна держава. Як свідчать археологічні матеріали, на території розселення угорців до XI-XII вв. зберігали самостійне існування здавна осілі слов'янські народи, поява яких у Середньому Подунавье датується VI в. На думку деяких істориків, в IX в. там жили й влахи (предки сучасних румунів і молдаван). Інші вчені локалізують тут влахов з початку XIII в. Наявність настільки давніх традицій осілого землеробства сприяла розвитку його й у середовищі угорців. Процес складання й оформлення феодальних відносин в Угорщині характеризує епоху до середини XIII в. Він був прискорений, поряд з ростам майнової диференціації й виділенням родо-племінної знаті в середовищі самих угорців, походами угорських загонів на країни Центральної й Західної Європи й на Балкани в першій половині X в. Захоплений видобуток (раби й рухоме майно) збагачувала родо-племінну верхівку, що склала трохи пізніше основу класу феодалів.
Складанню феодалізму в угорців очевидно сприяла наявність значної соціальної диференціації в, що населяли цю територію паннонских слов'ян, а також у сусідніх слов'янських народів.
У зв'язку із соціальною диференціацією, що підсилився, в областях Середнього Подунавья з'являються вогнища державності, яку очолюють представники угорської знаті (друга половина X в.). До цього ж часу ставиться й християнізація угорців. Владетелю однієї із цих областей Иштвану з роду Арпадов удалося об'єднати ці області сгоя своєю владою й одержати від тата Сильвестра II корону й королівський титул (1000 або 1001 г.). При ньому (Иштване I — 1000-1038) був покладений початок раннефеодальнему державі я завершилася християнізація. Внутрішня політика цього короля а його спадкоємців (династія Арпадов правила до 1301 г.) сприяла розвитку феодальних відносин у країні.

Завершення складання феодальних відносин в XI-XIII вв.

Володіння великих землевласників (світських і церковних) і короля були населені спочатку вільними общинниками й різними категоріями залежних селян. У найбільш важкій залежності від феодалів перебували сервы й либертины — нащадки рабів, посаджених на землю. Але вже в XI в. вони перетворилися в особисто залежних селян. Основною повинністю сервов і либертинов були панщина, однак у володіннях церкви вже в ранні часи вона була відтиснута на другий план продуктовою рентою. Особливу категорію селян великих королівських маєтків становили «замкові люди» — колишні воїни, посаджені на землю й зобов'язані поряд з військовою службою натуральним оброком і відробітковими повинностями на користь короля, а також « удворни-ки» ( від слов'янського слова «двір») — селяни, що обслуговують королівське палацове господарство. Протягом XI в. завершилося перетворення основної маси вільних общинників у феодально залежних селян. «Вільні» селяни, що згадуються в пам'ятниках XII-XIII вв., є на ділі однієї з категорій залежного населення, хоча на відміну від інших залежних селян вони зберегли право вільного переходу від одного пана до іншого й право претендувати на заміну панщини натуральним оброком і грошовими платежами. Найбільш яскраве вираження протест общинників проти втягування їх у залежність знайшов у селянських повстаннях 1046 і 1061 рр., що проходили під гаслом повернення до дофеодальних порядків і язичеству.
Таким чином, до кінця XIII в. в Угорщині складається єдиний в економічнім і правовім відношенні клас феодально залежного селянства. При цьому відбувається зм'якшення положення сервов і либертинов і, навпаки, підсилюється залежність «вільних» селян. До середини XIII в. відбулася уніфікація селянських повинностей, у загальній масі яких переважала рента продуктами. Поряд з нею існувала й грошова рента. До кінця XIII в. усі шари залежного селянства мали право вільного переходу. У другій половині XIII в. підсилюється антифеодальна боротьба селянства, що проявлявся головним чином у формі масової втечі й переселенського руху. До середини XIII в. завершується також оформлення прав і привілеїв як окремих груп феодалів, так і всього панівного класу в цілому. У його формуванні поряд з угорськими великими землевласниками брало участь також німецьке лицарство, що проникало в X в. на територію Угорщини, що й швидко зливалося з угорськими феодалами, а також і слов'янська родова знать.

Боротьба між окремими групами класу феодалів

Результатом завершення феодалізації з'явилося ослаблення до середини XIII в. центральної влади. Підсилилася економічна міць великих світських і церковних феодалів. Ще в другій половині XII в. приватне землеволодіння по розмірах уступало королівському домену. Але із цього часу світські й церковні магнати значно розширюють свої володіння за рахунок земельних пожалувань із королівського домена. Особливий розмах дарування придбали в правління короля Эндре II (1205-1235), при якім досить підсилився й політичний вплив феодальної знаті.
У цій обстановці почався рух дрібних феодалів — «иобагионов замків» і «королівських слуг», підтриманих масою королівських селян і однієї з, що суперничали один з одним фракцій великих світських феодалів. Эндре II був змушено видати в 1222 і 1231 рр. «Золоті булли» (грамоти, скріплені золотою печаткою). Ці акти, багато в чому схожі з англійською Великою хартією вільностей 1215 г., зафіксували сложившиеся привілеї різних шарів панівного класу, а також позицію королівської влади стосовно цих шарів. Викладені в цих документах норми феодального права діяли кілька сторіч. Політикові королівської влади стосовно дрібних і середніх феодалів виражали її зобов'язання не дарувати магнатам цілі округи замків, платити «королівським слугам» за їхню участь у закордонних походах, обгороджувати дрібних феодалів від сваволі магнатів. Усім магнатам король гарантував збереження їх привілейованого положення — звільнення від податків, особисту недоторканність, що вирішує роль у провінційнім керуванні, а також надав їм так зване «право опору» королеві, якщо він порушить закріплені в буллах привілеї. Король повинен був щорічно скликати збори із представників знаті. Булла 1231 г. особливо зафіксувала привілею церковних феодалів.
Ріст могутності світських і духовних феодалів привів до середини XIII в. до феодальної анархії в королівстві.

Зовнішня політика Угорщини

Із самого початку існування королівства Угорщини йому довелося вести довгу й завзяту боротьбу з Германською імперією. В 1030 г. Иштван I відбив напад германського імператора Конрада II. Із цього часу королі Угорщини не без підстав бачили в імперії головного супротивника. Небезпека з боку імперії обумовила прагнення підтримувати дружні, добросусідські відносини з Київською Руссю. Так тривало до кінця XI в. Розбивши в 1091 г. вторгшихся в країну половців, Угорщина внесла свій внесок на захист народів Європи від східних кочівників. Починаючи із середини XII в. Угорщини доводилося зважати на небезпеку, що виходила від австрійських маркграфів і герцогів Бабенбергов. Внутрішньокласові й династичні чвари ускладнювали також боротьбу Угорщини й проти іншого мо-гущественного супротивника — візантійського імператора Мануїла I Комнина (50- 60-е роки XII в.). Королівська влада прагнула розширити опалювачі своїх доходів шляхом придбання сусідніх територій. В 1089 м. Ласло I (1077-1095) захопив Славонію; в 1105 г. Кальман (1095-1116) завершив підпорядкування Хорватії, феодали якої визнали сюзеренітет короля Угорщини й погодилися з особистою унією королівств Угорщини й Хорватії; він також поширив свою владу на торговельні міста Далмації, за якими замість сплати грошової данини в розмірі третини доходів була збережена їхня автономія. Королі Угорщини вживали також, правда невдалі, попытш підкорити собі Галицько-Волинську Русь.
Важке випробування випало на частку народів Угорщини в 1241 — 1242 рр., коли їм довелося пережити жахи монголо-татарської навали. Монголи вторглись у королівство в березні 1241 г. трьома колонами, головну з яких очолював хан Бату. В умовах магнатського засилля й скорочення королівського домена король Біла IV (1235-1270) не розташовував достатніми для відсічі ворогу військовими силами. Зібране ним військо було розбито на ріці Шайо. ,Сам Біла біг спочатку до австрійського герцога, а потім ва Далматинське узбережжя. Ні тато, ні австрійський герцог не виявили Угорщині допомоги. Однак, дійшовши до Адріатики, монгольське військо несподіване пішло в російські землі (літо 1241 г.). Героїчна боротьба народів Русі, що відтягнула сили монголо-татар, урятувала Угорщину від тривалого поневолення.

Феодальна анархія

Завершення складання феодальних відносин в XIII в. привело до ослаблення центральної влади й підйому окремих магнатських пологів. Починають створюватися великі територіальні володіння декількох сімейств світських магнатів: у Задунайській області — роду графів Неметуйвари (Хенрикфи), у північно-західних землях (на території совр. Словаччині) — роду Чаков, у східних і північно-східних — пологів Аба й Борша. Кожний із цих магнатських будинків, ве вважаючись із королем, проводив самостійну внутрішню й зовнішню політику, містив власне військо, основу якого становили дрібні дворяни — так звані фамилиары. Фактичною самостійністю користувалися у своїх маєтках і церковні феодали. Спроби короля Ласло IV (1272-1290) обпертися в боротьбі проти магнатів на, що поселилися в Угорщині половців не увінчалися успіхом. В 1279 м. Ласло IV був захоплений магнатами в полон, а в 1280 г. вони розгромили половців.
Найвищого розвитку феодальна анархія досяглася в правління останнього короля з династії Арпадов — Эндре III (1290-1301) і під час наступного міжцарів'я (1301-1308), коли відбувалася боротьба за угорський престол між представниками іноземних династій. В обстановці феодальної анархії особливо сильна втрата терпіло селянське господарство.

Селянство й селянські рухи в XII-XV вв.

В XIV в. у королівстві Угорщини помітний ріст продуктивних сил. Провідною галуззю сільського господарства до атома часу остаточно стало землеробство. Показником його прогресу була поява трипілля. Продовжували розвиватися тваринництво, рибництво, ниноградарство. Продукти сільського господарства частково йшли на продаж в, що розвивалися міста й навіть у сусідні країни — Чехію, австрійські землі, Польщу. Це вплинуло й на характер феодальної ренти в XIV-XV вв. В 1351 г. законом закріплювалося стягнення нової натуральної повинності — девятины. Власники окремих маєтків усе більше використовували панщину. Одночасно погіршувалося й правове становище селян. Якщо із середини XIII в. до початку XIV в. селянство фактично здійснювало право вільного переходу від одного землевласника до іншого, то в перше десятиліття XIV в. був прийнятий закон, по якім перехід ставився в залежність від дозволу колишнього власника. Багато великих феодалів в XV в. одержували від королів право вищої юрисдикції відносно населення їх маєтків — «право меча».
Ріст феодальної експлуатації й безправ'я селян викликав посилення класової боротьби, яка проявлялася у формі збройних виступів окремих громад проти феодалів, втеч, відмови від сплати церковної десятини. В 30-е роки XV в. в Угорщині одержав широке поширення гусизм. Кульмінаційним пунктом загострення класової боротьби з'явилося повстання влашских (восточнороманских) і угорських селян східних (Трансільванія) і северовосточных областей королівства (1437-1438). Його ідеологічною основою було навчання таборитів — представників революційного, селянсько-плебейського крила гусизма. У горах північних областей королівства (совр. Словаччина) діяли в другій половині XV в. загони таборитів на чолі з Петром Аксамитом.

Розвиток міст і гірничої справи

В XIII в. у королівстві Угорщини з'являються міста — центри ремесла й торгівлі, поселення ремісників і торговців, що відірвалися від землеробської праці, що й звільнилися від феодальної залежності. Королі даровали багатьом поселенням ремісників і торговців міські привілеї. Найбільш великими містами були Буда, Пешт, Эстергом, Дьер, Шопроп, Секешфехервар, Пожонь (совр. Братислава), Коложвар (совр. Клуж). Поряд з містами в королівстві Угорщини була безліч містечок, так званих «сільських міст». Це більші села, серед жителів яких були ремісники, що збували свою продукцію на місцевому ринку. Такі поселення не користувалися міськими привілеями й перебували під владою окремих феодалів. Більші зрушення в розвитку міського ремесла відбулися в XIV в. В 70-е роки оформляються цехи, що поєднували ремісників окремих спеціальностей. У цей час існувало близько 25 видів ремесел, охоплених цеховий організацією.
Міста в королівстві Угорщини були осередком соціальних і етнічних протиріч. У цілому городяни, як і в багатьох інших країнах Європи, протистояли феодалам, підтримуючи королів у їхній боротьбі проти феодальної анархії. Влада в містах перебувала в руках окремих патриціанських родин і часто передавалася в спадщину. До складу патриціату входили міські земельні власники, найбільш багаті торговці й лихварі. Для міст королівства характерна в цей час феодалізація міської верхівки: багато представників торговельного й лихварського капіталу перетворювалися у феодалів-землевласників. Більшість патриціату в містах Угорщини становили німці, які в значній кількості переселялися сюди із часу виникнення міст. Їм королі виявляли особливе заступництво. Однак протягом XIV-XV вв. росла сила купців і лихварів — угорців, що претендували на владу в місті. Масу ж ремісників усе більш поповнювали угорці.
Тому гостра боротьба між патриціатом і масою городян ускладнювалася етнічними протиріччями. Так, що спалахнуло в 1439 г. повстання городян Буды проходило під гаслом знищення німецького засилля.

Складання станово-представницької монархії

В XIV-XV вв. в Угорщині відбувається бурхливий розвиток гірничої справи, зокрема, росте видобуток дорогоцінних металів і міді. Цьому сприяли заходу королівської влади, зацікавленої в збільшенні доходів від розвитку гірських промислів. Король Карл Роберт (1308-1342) в 1327 г. здійснив гірську реформу, що обмежила права феодалів, на землі яких велися гірські розробки. Посилення класової боротьби, а також ріст міст і економічних зв'язків усередині країни створили до початку XIV в. передумови для деякого посилення центральної влади. До цього часу в країні зложилися основні феодальні стани. У ліквідації феодальної анархії були зацікавлені дрібні й середні феодали, міський стан, а також церква, володіння якої страждали від усобиц. Карл, що ствердився у влади, Роберт ( з неаполітанської галузей французького Анжуйского будинку) повів рішучу боротьбу з політичною незалежністю магнатських прізвищ, у якій його підтримали всі соціальні шари, зацікавлені в припиненні усобиц. Почався процес складання представницькій-станово-представницької монархії. З 1351 г. поряд з магнатами в державних зборах почали брати участь представники дрібного й середнього дворянства, а з 1405 г. — і міст. Однак успіхи централізації до другої половини XV в. залишалися неміцними. Особливістю політичного розвитку королівства Угорщини в XIV — початку XV в. було збереження значного впливу магнатів і слабість королівської влади. Пояснюється це відносно недостатнім розвитком міст і економічною слабістю дрібних і середніх феодалів, а також наявністю інституту фамилиаритета — залежності в господарськім відношенні маси дворян-фамилиаров (хоча вони були васалами короля) від окремих магнатів. Після тимчасового зміцнення позицій королівської влади при Карлу Роберту й Лайоше I (1342-1382) на початку XV в. знову наступає пора політичного засилля магнатів. Перша половина правління короля Жигмонда (1387-1437) була часом найбільш гострої міжусобної боротьби магнатських союзів — ліг, яка ускладнювалася втручанням іноземних претендентів на угорський престол — Карла Неаполітанського і його сина Владислава. Король виявився іграшкою в руках які боролися феодальних клік і змушений був робити всі нові й нові поступки тій групі магнатів, яка в цей момент підтримувала його. Усе це відбувалося в умовах погрози, що зростала, турецького завоювання.
В 1396 г. турки розбили, що очолювалося королем Жигмондом хрестоносне ополчення, зібране з різних країн. Ця невдача, а також поразки під Варною (1444) і на Косовом поле (1448) були закономірні, тому що навіть перед особою турецької погрози зміцнення центральної влади виявилося об'єктивно неможливим. Зовнішньополітична небезпека сама по собі не могла привести до посилення центральної влади, поки для цього не було внутрішніх умов. Ці умови з'явилися в королівстві Угорщини лише до середини XV в. у зв'язку з подальшим ростом економічного й політичного значення дрібного й середнього дворянства й городян. Опираючись на ці елементи полководець, що видається, магнат Янош Хуньяди, рід якого походив з Валахії, вибраний державними зборами в якості правителя (1446-1458), добився ліквідації баронських ліг, сконцентрував у своїх руках королівські доходи й провів постанову про участь дрібних і середніх феодалів у виборах короля. З 1453 г. магнати й дворяни в державних зборах стали затверджувати розв'язку короля про стягнення податку. Це були важливі кроки в зміцненні центральної влади й у розвитку сословпо-представи-тельной монархії. Не сповільнили позначитися їхні зовнішньополітичні наслідки: 22 липня 1456 г. військо ополченців, основну масу яких становили селяни й нижчі шари городян, розбило турків у Белграда. Турецьке просування в Центральну Європу було припинено на сімдесят років.
Станово-представницька монархія ще більш зміцнилася в правління короля Матьяша Хуньяди (Корвина) (1458-1490). Цьому королеві, зокрема, удалося створити сильну постійну армію з найманців («чорне військо»), що значно усталило його владу ( до цього військові сили країни складалися із загонів окремих магнатів — бандерий). При Матьяше Хуньяди завершилося оформлення основних центральних урядових закладів і значно зміцнилося зовнішньополітичне положення королівства Угорщини. Користуючись спокоєм на границях з турецькими володіннями, Матьяш захопив у своїх західних сусідів Моравію, Сілезію, Верхню й Нижню Австрію й Штирию.


Понравилась статья - УГОРЩИНА В XI-XV вв., читайте также:

  • ВАЛАХІЯ, МОЛДАВІЯ Й ТРАНСІЛЬВАНІЯ ДО КІНЦЯ XV в.
  • СКАНДИНАВСЬКІ КРАЇНИ В XI-XV вв.
  • АНГЛІЯ В XIII в.
  • ПІВДЕННІ СЛОВ'ЯНИ НАПРИКІНЦІ XII-XV вв.
  • ПОЛЬЩА В XI-XV вв.
  • СКАНДИНАВСЬКІ КРАЇНИ В VIII-XV вв.
  • Раннє Середньовіччя(V – Х вв.)
Добавление комментария

Ваше Имя:

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера