Главная написать админу

Интересное

Міжнародні відносини в Європі

27-03-2010, 01:01
Міжнародні відносини в Європі

Вирішальна роль у зовнішній політиці Європи належала п'ятьом державам; Франції, Англії, Росії, Австрії й Пруссії. Головна сфера боротьби між цими державами – роздроблені Італія й Німеччина, Польща й країни Балканського півострова, що перебували під владою Туреччини.
Протягом XVIII в. головними конфліктами між європейськими державами були боротьба Англії й Франції за морську й колоніальну гегемонію, Австрії й Пруссії – за перевагу в Німеччині, Росії – за вихід до Балтійського й Чорного морів, що зіштовхувало її насамперед зі Швецією й Османською імперією.
Північна війна. Ще в XVI-XVII вв. Росія намагалася опанувати Балтійським узбережжям. Її головним супротивником була Швеція, територія якої включала Лифляндию, Фінляндію й Эстляндию, а також колишні російські володіння – Ижорские землі й Карелію. Готуючись до війни Петро I в 1699 г. уклав союз із Данією, Саксонією й Польщею, а в 1700 г. підписав перемир'я з Туреччиною й оголосив війну Швеції. В 1700 г. почалася Північна війна, що тривав до 1721 г.
Петро I рушився 35-тисячну армію на шведську міцність Нарва, але її облога затяглася. Шведське військо очолював король Карл XII (1697-1718), молодий і митецький полководець. У листопаді 1700 г. під Нарвою російська армія зазнала поразки. Карл XII, порахувавши, що з Росією покінчене, рушив на Польщу, щоб розгромити союзника Росії, саксонського курфюрста й одночасно з 1697 г. – польського короля Августа II (1670-1733).
Однак Петро I не змирився з поразкою й приступився до реорганізації армії. З 1702 г. військова ініціатива переходить у руки Петра I. До весни 1703 г. російська армія звільнила весь басейн р. Неви й вийшла на береги Балтійського моря.
У цей час шведи захопили Варшаву й Краків. В 1704 г. польський сейм скинув Августа II і проголосив королем Станіслава I Лещинского (1677-1766). В 1704-1706 рр. шведи нанесли ряд поразок саксонським, польським і російським військам і змусили Польщу вийти з війни (Альтранштадский договір 1706).
Росія залишилася один на один зі Швецією, пошуки союзників ні до чого не привели. Шведи почали спробу відбити Ижорские землі, але зазнали невдачі. Основні сили Карла XII зосередилися на Україні, він припускав рушитися їх на Москву. У квітні 1709 г. шведи осадили Полтаву. 27 червня (8 липня) відбулася Полтавська битва. Шведська армія була розгромлена. Карл XII із залишками своєї армії біг у Туреччину. Настав перелом у війні. Відновився Північний союз, до якого приєдналася Пруссія. 31 березня 1710 м. Росія й Швеція підписали в Гаазі зобов'язання не вести воєнних дій у шведських володіннях у Німеччині, на цьому наполягали Англія й Голландія. У цьому ж році були зайняті Лифляндия й Естонія, російські війська опанували Виборгом, Кексгольмом і Вильманстрандом – вихід з Фінської затоки був вільний.
В 1712-1714 рр. союзники Росії за її підтримкою одержали ряд перемог на європейському театрі воєнних дій. В 1713-1714 рр. Росія окупувала частину території Фінляндії. 27 липня (7 серпня) 1714 г. російський галерний флот розбив шведський у мису Гангут. На суші російська армія досяглася Лулео.
В 1718 г. загинув у Норвегії Карл XII. В 1719 м. Росія перенесла воєнні дії на територію Швеції, людські й фінансові ресурси якої були виснажені. У січні 1720 м. Швеція уклала союз із Англією й мир із Пруссією, а в червні – з Данією. У травні 1720 г. у Балтійське море ввійшла англійська ескадра, але її спроби напасти на Ревель були безрезультатні. В 1720 г. в острова Гренгам росіянин флот здобув перемогу. 30 серпня (10 вересня) у Ништадте був підписаний мирний договір зі Швецією.
У результаті військової перемоги Росія одержала вихід у Балтійське море й тим самим розв'язала одну з найважливіших завдань своєї зовнішньої політики. 11 (22 жовтня) 1721 г. Сенат і Святейший Синод привласнюють Петру I титули «Батька Батьківщини імператора Всеросійського» і «Великий», а Росія стає імперією.
Між «Славної англійської» 1688 г. і Великої французької революціями близько 35 років припадає на війни між Францією й Англією. Війна за іспанську спадщину (1701-1714), війна за польську спадщину (1733-1738), війна за австрійську спадщину (1740-1748), Семирічна війна (1756-1763). Причому в орбіту цих воєн були утягнені й інші держави.
Війна за іспанську спадщину. Зупинимося небагато докладніше на цих воїнах. Приводом для війни за іспанську спадщину (1701-1714) послужила смерть останнього Габсбурга на іспанському троні – бездітного короля Карла II. Претендентами на іспанський престол були Франція, Священна Римська імперія й Пруссія. За заповітом Карла II, стремившегося уникнути розділу іспанських володінь, корона повинна була перейти до онука французького короля Пилипу, герцогові Анжуйскому. В 1700 г. він став іспанським королем Пилипом V, а в 1701 г. – спадкоємцем французького трону. Якби він успадкував французький престол, то на Заході Європи з'явилася б могутня франко-іспанська імперія, протистояти якій було б неймовірно важко. Проти Людовика XIV (1638-1715) об'єдналися Англія, Голландія, Священна Римська імперія, Пруссія й ін.
Уся територія Європи від Вісли до Атлантичного океану перетворилася в арену військових боїв. По Утрехтскому (1713) і Рештаттскому мирним договорам Пилип V був визнаний іспанським королем, але відмовився від прав на французький престол. Імператор Священної Римської імперії Карл VI одержав іспанські володіння в Нідерландах і Італії (Неаполітанське королівство, частина Тоскани й герцогство Миланское), Пруссію визнали королівством, у руках Англії виявилися ряд іспанських володінь у Північній Америці, контроль над іспанським Гибралтаром і французький порт Магон у Середземнім море. У результаті перемоги над Францією у війні Англія зайняла пануюче положення у світі.
Війна за польську спадщину. Через 20 років після закінчення війни за іспанську спадщину країни Європи знову були ввергнуті у війну, приводом для якої виявилася польська спадщина. У війні взяли участь, з одного боку, Росія, Австрія й Саксонія, з інший, – Франція, Іспанія, Сардинія й Баварія. Приводом до війни послужило обрання короля Польщі після смерті Августа II.
Франція висунула кандидатуру Станіслава Лещинского, обрання якого суттєво послабило б вплив Росії в Польщі й взагалі в Східній Європі. Росія й Австрія підтримали кандидатуру саксонського курфюста Августа, що претендував на польський престол. Росія ввела в Східну Польщу свої війська. 12 вересня 1733 г. сейм у Варшаві обрав королем Лещинского.
У ході війни, що почався, російська армія успішно просувалася в глиб Польщі. У липні 1734 г. упав Гданьск. Лещинский біг. Більшість польських магнатів перейшла на сторону Августа III. Росія, залишивши частину військ у Польщі, рушила на допомогу Австрії, що терпіла поразка від Франції. В 1735 г. припинилися воєнні дії, але конфлікт завершився підписанням Віденського мирного договору лише в 1738 м. Франція визнала Августа III, за Лещинским довічно закріпився королівський титул, і йому передавалися Лотарингія й графство Бар (після його смерті ці землі відійшли до Франції). Австрія відмовилася від Королівства Обох Сицилий, а Сардинія здобувала частину Миланского герцогства. Після війни підсилилися позиції Росії в Європі.
В 40-е роки, після майже 30-літньої перерви, війни в Західній Європі знову розвернулися під знаком боротьби між Англією й Францією за торговельну й колоніальну перевагу.
Війна за австрійську спадщину. З 1740 по 1748 рр. велася війна за австрійську спадщину у зв'язку з попыткои роздягнула володінні Будинку Австрійських Габсбургов. Згідно з указом імператора Карла VI усі спадкоємні землі Габсбургов були нероздільні, а престол у випадку відсутності в нього синів повинен перейти до його старшої дочки Марії Терезії (1717-1780). Коли Карл VI умер (1740), права спадкоємиці були оскаржені государями Баварії, Саксонії й Іспанії. У війні, що почався, зіштовхнулися дві коаліції прусско-баварско-іспанська й австро-англо-голландська, на стороні якої з 1746 г. виступала Росія. По Ахенскому договору (1748) Габсбургам удалося зберегти більшу частину своїх володінь, за винятком Сілезії, отошедших до Пруссії, (Дрезденський мир 1745 г.) і частини італійських земель, отриманих Іспанією й Сардинією.
Ця війна нічого не розв'язала в англо-французькій суперечці. Мирний договір став лише засобом підготовки до нової, більш кровопролитній війні, яка по своїй тривалості одержала назву Семирічної.
Семирічна війна. До Семирічної війни (1756-1763) привели протиріччя між Англією й Францією через колонії в Північній Америці й Ост-Індії, а також зіткнення інтересів Австрії, Франції й Росії з агресивною політикою прусского короля Фрідріха II великого (1712-1786).
У травні 1757 г., через рік після початку воєнних дій, 70-тисячна російська армія рушила з Лифляндии до Німану, зайняла Мемель, а в січні 1758 г. – Тільзіт і Кенігсберг. Східна Пруссія відійшла до Росії. Улітку 1759 г. російська армія зайняла Франкфурті-на^-Одері. 28 вересня (9 жовтня) 1760 г. був узятий Берлін, але незабаром залишений через наближення більших з'єднань супротивника. Кампанія 1761 г. була для російської армії успішної, Пруссія терпіла поразки. Фрідріх II уже помышлял про самогубство, але відбулося «чудо». 25 грудня 1761 г. умерла імператриця Єлизавета Петрівна, і трон перейшов до Петра III (1761-1762), гарячому шанувальникові Фрідріха II. Новий російський імператор Петро III 13 (24) квітня 1762 г. уклав мир із Пруссією й повернув їй усі завойовані території, а 29 травня (9 червня) – союз із Пруссією.
Частина російських військ приєдналася до колишнього супротивника. Зі сходженням на престол Катерини II росіяни війська були відкликані в Росію. У листопаді 1762 г. були підписані мир між Пруссією й Францією, перемир'я між Пруссією й Австрією, а в січні 1763 г. – мирний договір між Францією й Англією.
Європейські границі держав залишилися без змін: переділу підлягали колонії: Англія захопила у Франції Канаду, Східну Луизиану, острова у Вест-Індії і її володіння в Індії, а в Іспанії – Флориду. Франція втратилася всіх своїх володінь на Північноамериканському материку. Росія не одержала яких-небудь територіальних вигід, але Пруссія, один з основних її ворогів, була знесилена.
Після Паризького миру 1763 г. протягом майже трьох десятиліть континент був урятований від загальноєвропейської війни й від воєнних дій між головними європейськими державами. Це було наслідком установлення мирних відносин між Росією й Пруссією, до них приєдналася Австрія, що зберегла тісні зв'язки із Францією. Ця відносна згода була скріплена участю в розділах Польщі.
Розділи Польщі. По першому розділу 1772 м. Пруссії відійшли Помор'я (Померанія), частина Великої Польщі, Австрії – Галичина, Росії – частина білоруських земель.
Другому розділу Польщі передувало наростання у зв'язку з революцією у Франції революційних настроїв у Європі й, зокрема, у Польщі. В 1791 г. у Польщі була введена конституція, яка, незважаючи на ряд недоліків, була прогресивної й викликала роздратування монархів Європи. В 1793 м. Росія й Пруссія зробили другий розділ: Пруссії – відійшли польські землі, Росії – Білорусія й правобережна Україна. Другий розділ викликав невдоволення патріотів Польщі. В 1794 г. почалося повстання в Польщі на чолі з Тадеушем Костюшко (1746-1817). Повстання було подавлено, і це спричинило третій розділ Польщі (1795 г.): Австрія й Пруссія одержали польські землі, Росія – Курляндию, Литву, Західну Білорусію, Західну Волинь. У результаті розділів Річ Посполита як державу перестала існувати.
Розділи Польщі були, зрозуміло, реакційним актом, у яких російське самодержавство зіграло негарну роль.
Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. В 60-х рр. XVIII в. у Європі відбувалася складна політична гра. Ступінь зближення тих або інших країн визначалася силою протиріч між ними. Найбільш сильні протиріччя в Росії були із Францією й Австрією. Австрія боялася посилення Росії на Балканах і в Польщі. У вересні 1768 г., підбурювана Австрією й Францією, Туреччина оголосила війну Росії. Якщо в XVII в. Османська імперія являла собою грізну силу й вела загарбницьку політику в Європі й на Близькому Сході, то до другої половини XVIII в. вона втратила свою колишню могутність і не ладь була його повернути за рахунок Росії. В 1768 г. вона оголосила війну Росії, яка тривала до 1774 г. Протягом перших трьох років османським військам не вдалося одержати ні однієї перемоги. Два із численних поразок були особливо нищівними. Перше з них відбулося 25-26 червня 1770 г., коли російська ескадра, обігнувши Європу, з'явилася в Середземнім море й під Чесмой здобула блискучу перемогу. Замкнені в бухті всі ворожі кораблі, за винятком одного, були спалені. Російським флотом у Чесменском бої командували адмірали Г.А. Спиридов (1713-1790) і С. К. Грейг (1735-1788). Місяць через вирізнився талановитий полководець П.А. Румянцев (1725-1796) у бої при Кагуле, де російські війська нанесли османам нищівна поразка незважаючи на значну кількісну перевагу супротивника.
В 1770-1774 рр. підсилилася криза Османської імперії. Воєнні дії велися в Причорномор'я й на Кавказі. Російська армія винятково успішно провела цю війну.
Улітку 1770 г. у Молдавії російські війська під командуванням фельдмаршала П.А. Румянцева, розбивши ворога на берегах Ларги й Кагула, вийшли на Нижній Дунай. Не сподіваючись на допомогу ззовні, османи в 1772 г. погодилися вести мирні переговори. Головним пунктом розбіжностей було питання про долі Криму. Османська імперія відмовлялася надати йому незалежність, у той час як Росія наполягала на цьому. Воєнні дії відновилися.
Російські війська зайняли Крим. У боях під Туртукаем, Гирсовом (1773) і Козлуджей (1774) війська під командуванням А.В. Суворова (1729/1730-1800) здобули великі перемоги.
У липні 1774 г. у болгарськім селищі Кючук-Кайнарджи був підписаний мирний договір, згідно з яким Росії відходили землі між Бугом і Дніпром, включаючи морське узбережжя, фортеці в Криму, а Кримське ханство оголошене незалежним. Торговельний флот Росії одержав право вільного плавання через протоки.
Крымскии питання.Основним питанням зовнішньої політики Росії в 80-х рр. також був кримський. Дипломатична боротьба довкола нього не припинялася. У квітні 1783 м. Катерина II видала маніфест « Про прийняття півострова Кримського, острова Тамана й усієї Кубанської сторони під Російську Державу». Це була подія великої історичної важливості. Кримський півострів – у минулому плацдарм Туреччини для нападу на Росію – тепер перетворювався у важливу стратегічну позицію Російської держави. Із приєднанням Криму Росія більш міцно влаштувалася на берегах Чорного моря.
Ще більш серйозні тертя з Туреччиною виникли через Закавказзя. Борючись із турецьким пануванням, грузинський цар Іраклій II (1720-1798) визнав в 1783 г. протекторат Росії над Грузією. Російські війська вступили в Грузію.
Зовнішня політика Катерини II в 80-е рр. З кінця 70-х рр. Катерина II починає відходити від орієнтації на Пруссію в зовнішній політиці й шукати нові шляхи в європейських відносинах.
Англія прагнула залучити російські сили для участі у війні з Америкою, навіть обіцяла за це поступитися Росії острів Менорка. Але Катерина II не виявила прагнення боротися за інших. Напроти, у зв'язку з англо-американською війною Росія 28 лютого 1780 г. виступила зі знаменитою декларацією про морський збройний нейтралітет. Цей акт установлював право нейтральних судів зброєю захищати себе на море й був спрямований проти Англії, стремившейся господарювати в міжнародних водах.
Російсько-турецька війна 1787-1791 рр. З 1780 г. починається зближення Росії з Австрією на ґрунті спільних інтересів у відношенні Туреччини й Польщі.
Тим часом у правлячих колах Туреччини піднялася нова хвиля антиросійських настроїв. В 1787 м. Туреччина пред'явила ультиматум із цілим рядом неприйнятних вимог. Ультиматум був відкинутий, і почалася друга Російсько-турецька війна (1787-1791). Вона протікала у важкій для Росії міжнародній обстановці. У цей час оформився союз Англії, Пруссії й Голландії, спрямований на підрив позицій Росії на Балтиці. Ці країни спровокували Швецію, і війна з нею в 1788-1790 рр. послабила сили Росії, хоча мирний договір 1790 г. не вніс ніяких територіальних змін між Росією й Швецією.
Підтримку Росії в цей час виявляла лише Австрія, і те незначними силами. Проте й ця війна показала перевагу російської армії.
У ці роки особливо виявився полководницький талант А.В. Суворова. В 1787 г. він завдає поразки туркам при облозі ними Кинбурна, потім в 1788 г. бере потужну міцність Очаків. В 1789 м. Суворов одержав дві переконливі перемоги над багаторазово переважаючим у чисельності супротивником при Фокшанах і на р. Рымник, за що одержав титул графа Рымникского.
В 1790 г. російська армія під його керівництвом опанувала неприступної дотоле міцністю Ізмаїл. Російські війська знову перейшли Дунай і готові були йти на Константинополь. Туреччина була змушено підписати з Росією мирний договір у Ясах 29 грудня (9 січня) 1792 г., що підтверджує умови Кючук-Кайнарджийского миру, а, що також визнає приєднання до Росії Криму.
Антифранцузька коаліція. Наприкінці 1795 м. Росія, Англія й Австрія уклали антифранцузьку коаліцію. У Росії почалася підготовка експедиційного корпуса для дій проти революційної Франції. Відправити його не вдалося через смерть імператриці Катерини II.
Павло 1 (1754-1801) почав царювання із заяв про світ, але потім оголосив війну Франції й Іспанії після захоплення Мальти. В 1798 м. Росія ввійшла в нову антифранцузьку коаліцію в складі Австрії, Османської імперії, Англії й Неаполя, і Павло I посилає Ф.Ф. Ушакова (1744-1817) і А.В. Суворова боротися в Середземномор'я й в Італію але незабаром, порахувавши себе відданим союзниками, утворює лігу нейтральних країн, куди входять Пруссія, Швеція й Данія. У підсумку відбувся крутий поворот у зовнішній політиці Росії, вона містить мир із Францією. Павло I почав готуватися до походу в Індію, але в березні 1801 г. у результаті змови був убитий.


Понравилась статья - Міжнародні відносини в Європі, читайте также:

Добавление комментария

Ваше Имя:

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера