Главная написать админу

Интересное

РОЗВИТОК НАУКОВИХ ЗНАНЬ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ В XVI-XVII вв.

28-03-2010, 23:27
РОЗВИТОК НАУКОВИХ ЗНАНЬ У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ В XVI-XVII вв.

Середньовіччя характеризувалося вкрай низьким рівнем розвитку наукових знань. Це пояснюється примітивним характером економіки й пануванням релігії й церкви. Люди судили про природній і соціальний світ на основі релігійних догм або в найкращому разі за поверхневими спостереженнями над навколишньою дійсністю. У виставі середньовічних учених вигадливо перепліталися окремі обривки знань, почерпнутих з античних джерел або отриманих у результаті спостереження й досвіду, з довільними умовиводами й марновірством.

Переворот у розвитку наукових знань в XVI-XVII вв. Церква й схоластика були неспроможні придушити живу наукову думку. Суспільна практика ставила перед людиною проблеми, розв'язати які було неможливо на основі старих вистав. У той же час поступово накопичувалися емпіричні знання. Усе це підготувало корінний переворот у розвитку наукової думки, який відбувся в XVI-XVII вв. у зв'язку із глибокими економічними зрушеннями, приведшими до зародження капіталізму. Якщо до цього часу розвиток виробництва й техніки відбувався на основі емпіричних даних, то тепер вирішальне значення здобували науково обґрунтовані знання, що підсумують досвід, що й створюють теорію. Прогрес виробництва збагачував науку досвідом, а наука у свою чергу працювала над удосконалюванням техніки, технології й організації виробництва.
Так у тісній взаємодії з виробництвом створювалися основи сучасних наук.
Розвиток механіки, наприклад, диктувалося необхідністю застосування найпростіших механізмів у виробництві, будівництві й гірничорудній справі. Великий вплив на цю галузь знань виявив розвиток артилерії. Поява гідродинаміки була зв'язана з будівництвом складних гідротехнічних споруджень. Успіхам астрономії сприяв розвиток навігації. Прогрес хімії був викликаний розвитком металургії, фарбувальної справи й медицини.
Розвиток виробництва сприяв удосконалюванню засобів наукового експерименту. В XVI-XVII вв. були винайдені мікроскоп і телескоп, що створили можливість відкрити незвідані доти микро- і макросвіт. З'явилися такі звичайні для нашого часу прилади, як термометр, ртутний барометр і гідрометр. Справжньою революцією в розвитку науки й освіти було винахід друкарства (середина XV в.) і виробництво дешевого писального матеріалу — паперу.
Поборником нової науки була буржуазії, що піднімався, і насамперед інтелігенція, що змужніла в ході гуманістичного руху. Вона рішуче виступала проти схоластики, полагавшейся на авторитет, що й відкидала позитивне досвідчене знання. Гуманістична наука виробила нові методи дослідження, засновані на спостереженні, досвіді й експерименті. Тепер на науку почали дивитися як на керівництво в практичній діяльності.

Розвиток природознавства. Нова астрономія. Найбільших успіхів у цей час досяглося природознавство. Потужний поштовх розвитку наук про природу й Всесвіту дали великі географічні відкриття, що познайомили європейців з новими материками, невідомим доти рослинним і тваринним миром. Надзвичайно збагатилися вистави про Землю й Всесвіту. Було експериментально доведене, що Земля куляста. Тим самим наука дощенту похитнула релігійно-схоластичні вистави про світ і протиставила ним перевірені на досвіді знання.
Корінний переворот відбувся в астрономії. геоцентрична система, Що панувала в середні століття, світобудови, обґрунтована Гіппократом і Птолемеем і освячена авторитетом церкви, була піддана сумніву, а потім фактично відкинута. Уже Микола Кузанский (1401-1464) заперечував офіційно визнане положення, що Земля є центром Всесвіту. Разом з тим він відкидав схоластичний метод доказу й пропагував досвідчене й розумне знання. Остаточно розтрощив геоцентричну систему великий польський учений Микола Коперник (1473-1543). Переконавшись у безпорадності цієї теорії при поясненні руху небесних світил, він прийшов до припущення, що висловлювався вже раніше деякими вченими, що Земля разом в іншими планетами обертається навколо нерухливого Сонця (геліоцентрична система), обертаючись
543
одночасно навколо власної осі. Ці погляди були їм математично обґрунтовані й викладені в геніальній праці: « Про обертання небесних сфер», написаному латинською мовою й вышедшем тільки в рік смерті вченого ( по переказу, автор побачив перший екземпляр своєї праці, перебуваючи вже на смертному одрі). Католицька церква зустріла в багнети навчання Коперника й початку жорстоко переслідувати його прихильників.
Однієї з жертв цього переслідування був геніальний італійський філософ Джордано Бруно (1548—1600), який пропагував навчання Коперника й разом з тим розвив новий погляд на Всесвіт, що набагато випередив його час і підтверджений подальшим розвитком науки. Сонячна система — це тільки одна з нескінченної безлічі небесних систем. Всесвіт у цілому вічна й безмежна. Згідно із цим поглядом. Земля, що визнається церквою центром світобудови, є всього лише піщиною космосу. Джордано Бруно був відданий суду інквізиції й після восьми років ув'язнення й нескінченних катувань спалений на багатті в Римі.
Подібної долі ледве вдалося уникнути іншому геніальному вченому — Галилео Галилею (1564-1642). Уже у двадцятип'ятилітньому віці він став професором математики Пизанского університету й незабаром одержав світову популярність. Сконструювавши телескоп, Галилей відкрив безліч зірок, побачив гори на Місяці, виявив супутники Юпітера, фази Венери й плями на Сонце. Свої відкриття він виклав у невеликій популярній книжці «Небесний вісник», яка зробила на сучасників величезне враження й сприяла успіху теорії Коперника. В іншій книзі — «Діалог про дві головних системах миру» — він, займаючи для годиться нейтральну позицію в суперечці прихильників Коперника й Птолемея, блискуче довів правильність геліоцентричної системи. В 1633 м. Галилея зрадили суду інквізиції й змусили відректися від «єретичних» поглядів. Перебуваючи під пильним наглядом інквізиції, Галилей продовжував наукові заняття по механіці. Результати своїх відкриттів авторові вдалося оприлюднити у вышедшей у Голландії книзі.
Геліоцентрична система Коперника знайшла блискуче обґрунтування у відкриттях Иоганна Кеплера (1571-1630). Цьому видатному вченому доводилося найматися до високопоставлених осіб у якості придворного астронома й астролога, становити їм гороскопи ( деякий час він займався складанням гороскопів для Валленштейна). Кеплер установив нерівномірність руху планет і форму їх орбіт, виправивши тим самим деякі омани Коперника на цей рахунок. Йому належить відкриття трьох законів руху планет, якими дотепер користується астрономічна наука. На основі цих відкриттів Кеплером були складені таблиці планетних рухів.
Із другої половини XVII в. геліоцентрична система одержала в науковому світі майже загальне визнання. 544
Відкриття у фізику й математику. Середньовічна схоластика дотримувалася аристотелевских натурфілософських поглядів. В XVI в. ці погляди піддалися перегляду в результаті більш повного ознайомлення із працями античних авторів і нових спостережень і експериментів. Голландський учений і інженер Стивен (1540—1620) сформулював основні теореми гідростатики. Італійський учений Ніколо Тарталья (1500—1557), вивчивши траєкторію польоту гарматного ядра, установив, що найбільша дальність польоту досягається в тому випадку, якщо кут зльоту становить 45°. Англійський дослідник Вільям Гильберт (1540- 1603) докладно описав властивості магніту й відомі в ті часи електричні явища.
Більші відкриття в механіку були зроблені Галилеем. Він спростував думку Аристотеля про те, що швидкість падіння тіл пропорційна їхньої ваги, і відкрив закон рівномірно прискореного руху. Галилей визначив траєкторію кинутого тіла й вивчив коливання маятника. Праці Галилея заклали основи кінематики й динаміки. Вивчення законів руху фізичних тіл продовжив французький учений Рене Декарт (1596-1650) закон, що сформулював, інерції. В XVII в. були зроблені важливі відкриття у фізику рідких тіл і газів. Французький фізик, математик і філософ Блез Паскаль (1623-1662), вивчаючи гідростатику, відкрив названий його іменем закон про передачу тиску в рідинах. Італієць Торичелли (1608-1647) досліджував атмосферний тиск і створив ртутний барометр. Так почався вимір атмосферного тиску.
Англійський фізик Роберт Бойль (1627-1691) і французький учений Мариотт (1620-1684) незалежно друг від друга відкрили названий їхніми іменами закон про зміну обсягу газу залежно від надаваного на нього тиску. Значний прогрес був досягнутий в оптику у зв'язку з винаходом оптичних приладів (телескоп, мікроскоп). Великий внесок у її розвиток внесли праці Кеплера й Декарта. Не менш важливі зрушення відбулися, і в математику, яка повинна була обслуговувати запити інших природніх наук. Найбільше помітно цей прогрес виявився в алгебрі — науці, яка була вже відома в античності й середні століття. Насамперед була вдосконалена алгебраїчна символіка. Почали вживати знаки для запису алгебраїчних дій і літерні позначення всіх величин (раніше буквами позначалися тільки шукані величини). Ці позначення були введені французьким математиком Франсуа Виет-Та (1540-1603). Подальший розвиток алгебраїчний символіка одержала в працях Декарта, який додав їй уже сучасний вид. Італійські математики Тарталья й Кардано (XVI в.) навчилися вирішувати рівняння третього ступеня, а один з учнів Кардано відкрив спосіб розв'язку рівнянь четвертому ступеня. В 1614 г. з'явилася таблиця логарифмів, які почали застосовуватися для складних обчислень в астрономії й інших науках.
18 Замовлення 114 545
Поряд з алгеброю розвивалася тригонометрія, що перетворився в окрему математичну науку. Працями Декарта й Ферма (XVII в.) у результаті з'єднання за допомогою методу координат геометрії з алгеброю була створена аналітична геометрія. Ці вчені, а також Кавальери, Паскаль, Кеплер і ін. займалися аналізом нескінченно малих величин, що дозволило надалі Ньютону й Лейбницу створити диференціальне й інтегральне вирахування. Навчання Декарта й Лейбница про змінні величини й існуючої між ними функціональної залежності внесло в математику елементи діалектики й сприяло оформленню нових наукових методів.

Розвиток інших областей природознавства. В області таких наук, як хімія, геологія, географія, ботаніка й зоологія, відбувалося поки тільки нагромадження й опис фактів без їхнього загального теоретичного осмислення й відкриття законів. Однак методи вивчення й тут докорінно змінювалися. Був відкинутий авторитет прадавніх мудреців, і знання черпалися з живого спостереження й досвіду. В області хімії стали відомі багато нових речовин, вивчалися їхні властивості. Не була ще остаточно зжита алхімія, яка нерідко, однак, своїми досвідами допомагала з'ясувати властивості окремих речовин і елементів. Розширилися знання по геології й мінералогії. У цих науках велике значення мали роботи німецького вченого й практика Георга Бауэра (Агриколы) (1494-1555) по гірничій справі й металургії.
Набагато розширилися географічні вистави. До кінця XVII в. європейці знали вже про всі материки земної кулі і їх рослинному й тваринному світі, кліматі й морських течіях, Залишалися ще невідомими тільки покриті льодом Арктика й Антарктика. Були складені більш точні карти миру. У розвиток картографії величезний внесок вніс Герхард Кремер ( Заходів-Катор) (1512-1594). Його іменем названо одна з основних картографічних проекцій.
По ботаніці й зоології з'явилися багатотомні описи рослин і тварин, постачені замальовками. В окремих країнах Західної Європи були створені ботанічні сади й музеї. Робилися спроби класифікації рослин.
Величезний прогрес спостерігався в анатомії й медицині, який у значній мірі був обумовлений загальним розвитком природничих наук і застосуванням дослідно-експериментального методу. Анатомічні розкриття, які вже міцно ввійшли в практику, сприяли розвитку наукової анатомії. Видатний швейцарський лікар і хімік Пилип Теофаст фон Гогейм (Парацельс) (1493-1541) висунув гіпотезу, що фізіологічні процеси, що відбуваються в організмі тварину й людину, аналогічні хімічним процесам, що відбуваються в неорганічній природі. Виходячи із цього він намагався створити вчення про ліки й увів у медичну практику ряд нових препаратів,
546
серед них і деякі неорганічні лікарські речовини.
Наукові основи анатомії заклав Везалий (1514-1564) праця, що опублікувала в Італії свій, «Будова людського тіла», написаний на основі численних спостережень при анатомуванні трупів. У результаті досліджень іспанського вченого, лікаря Мигеля Сервета був відкритий кровообіг. Розробка теорії кровообігу належала англійському лікареві Вільяму Гарвею (1578-1658). Голландський учений Левенгук (1632-1723) відкрив за допомогою мікроскопа мікроорганізми. Застосування мікроскопа дозволило почати дослідження живої тканини.

Новий світогляд. Нагромадження величезного фактичного матеріалу про природу в корені підривало старі схоластичні погляди на мир і робило настійно необхідної завдання створення нового матеріалістичного світогляду й нових методів наукового дослідження. Це завдання було виконано на рівні наукових знань того часу Бэконом і Декартом.
Френсис Бэкон (1561-1626) був не тільки відомим філософом, але й великим державним діячем. Деякий час він займав високе положення при дворі англійського короля Якова I Стюарта — був лордом-канцлером. У своєму творі «Новий органон» він покритикував схоластичні методи доказу істини й відкинув їх, як ветхі фетиші («ідоли»), обґрунтувавши нові методи наукового пізнання, побудовані на живім спостереженні й досвіді. На думку Бэкона, мир, єдиний у своїй матеріальній субстанції, може бути пізнаний за допомогою наших почуттів і розуму. Він розробив експериментальний метод дослідження явищ природи: на першому етапі проводиться спостереження над досліджуваним об'єктом, вивчаються його властивості й установлюються приватні закони; потім на основі узагальнення цих даних, отриманих при конкретнім дослідженні (індукція), з'ясовуються загальні закони. Остаточне судження про об'єктивність установленої істини ухвалюється тільки після її перевірки за допомогою досвіду й практики.
Індуктивний метод зіграв досить позитивну роль у розвитку природніх наук. Але він був обмежений і односторонен. Його потрібно було доповнити методом дедукції ( від загального до частки). Над створенням цього методу працював Рене Декарт — французький математик і філософ, що емігрував із Франції в Голландію в пошуках духовної волі. У своїй праці «Міркування про метод» він розвив ідеї раціоналізму, указуючи, що джерелом дійсного знання є розум. Декарт вважав за можливе застосувати у всіх науках метод математичного доказу, ідучи від загальної посилки до пояснення частковостей.
Декарт не був послідовним матеріалістом; він намагався з'єднати вчення про об'єктивне існування природи з визнанням бога (дуалізм). Згідно з його навчанням, мир являє собою сукупність часток, що володіють формою й про-'8 * 547
тяженностью, що й перебувають у вічному русі, підлеглому законам механіки. Цим вихреобразным рухом Декарт пояснював явища природи, як космічні — обіг небесних тіл, так і земні — морські припливи й відливи й ін. Живий організм, у розумінні Декарта, теж представляє своєрідний механізм, що діє за законами механіки.

Нове вчення про суспільство й державі. У науці про суспільство не відбулося таких корінних змін, як у природознавстві. Тут продовжував панувати ідеалізм. Однак передова думка й в області обществознания вступала в боротьбу з теологією. Ідеологи буржуазій, що піднімається, розглядали державу як світське, а не божественне встановлення, яке покликано служити потребам суспільства і його правлячих верхів. При поясненні суспільних явищ почали прибігати до спостереження, порівняння й досвіду.
Нові погляди на суспільство й держава раніше всього з'явилися в Італії. Їхнім родоначальником був італійський політичний мислитель і історик епохи Відродження Никколо Макьявелли (1469-1527), що написав ряд історичних і публіцистичних творів, з яких найбільшу популярність одержали «Історія Флоренції» і «Государ». Він намагався визначити внутрішню закономірність історичних подій шляхом установлення причинно-наслідкової залежності. Рушійною силою історії Макьявелли вважав політичну боротьбу, яку він розумів у широкому змісті як боротьбу всіх незадоволених існуючим порядком проти правлячих верхів. Кращою формою правління він уважав республіку, однак в умовах роздробленої Італії віддавав перевагу деспотичної монархії, яка одна, на його думку, була здатна об'єднати країну. Для досягнення цієї піднесеної мети Макьявелли радив монархові застосовувати будь-які засоби, не зупиняючись і перед самими антиморальними.
Французький публіцист і державний діяч Жан Воден (1530-1596) створив найбільш закінчену для XVI в. нову історичну концепцію. На його думку, суспільство розвивається об'єктивно під впливом природно-географічного середовища. Слідом за Макьявелли Воден відкидав тезу про божественне походження держави й бачив у політичній владі прояв панування й насильства. У своєму творі «Шість книг про державу» він захищав ідею необмеженої монархічної влади. Однак визнавав за підданими право на свободу віросповідання, а також право виявляти через своїх представників згода на обкладання податками. Будучи виразником інтересів третього стану. Воден рішуче відстоював принципи свободи торгівлі й підприємництва.
В XVII в., коли буржуазії зміцніла й почала виступати як опозиційна абсолютизму сила, її ідеологи стали проголошувати ідеї природнього права й республіканізму. Теорія есте-548
ственного права була висунута ще античними філософами й мала поширення в середні століття, зокрема, вона служила теоретичним обґрунтуванням «права на опір» і тирано-борства. У буржуазнім розумінні вперше ця теорія була проголошена й обґрунтована голландським юристом, дипломатом і істориком Гуго Гроцием (див. гл. 33). По його навчанню, суспільство являє собою сукупність рівновеликих елементів — індивідуумів-власників, а основною метою людського гуртожитку є захист волі й власності. Природнє право, по Гуго Грецію, ґрунтується на законах природи й ніким (навіть богом) не може бути скасоване. Якщо воно порушується, люди мають право чинити опір, хто б не був його порушником — окремі особи, держава, зовнішня сила (теорія слушних воєн). Гуго Гроций відрізняв від природнього права «право позитивне», установлене договором, яке люди можуть змінювати, якщо в цьому з'явиться необхідність. Держава, по навчанню Гроция, ґрунтується на договірних засадах і має суверенітет як установа, а не як виразник волі окремих осіб.
Навчання Гуго Гроция про суспільство, державу, право й міжнародних відносинах виражало сподівання революційної буржуазій, шедшей на штурм феодалізму.


Добавление комментария

Ваше Имя:

Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера

ryo.pp.ua - Розважальний портал
© 2009 - 2012 Находка для студента.